Ніч поглинає часоплин

У  новорічну  довгу  ніч
смакую  чаю  філіжанку
і  дим  уже  погаслих  свіч,
зневаги,  відчаю…  До  ранку
очей  на  крихту  не  зімкну,
а  по  зірковому  серпанку
полину  в  думу  неземну  –
володарку  мою  і  бранку…

В  затерте  аж  до  самих  дір:
«Уже  пора  збирать  каміння».
Під  тріскіт  гілля  у  каміні,
поміж  планет  нічних  і  зір…
Упору  підвести  баланс
земним  кільком  десяткам  років
і  покінчити  з  тим  оброком,
у  долі  сівши  диліжанс…

Бо  запашний  зелений  чай
біля  багаття  у  каміні
минулого  не  гріє  тіні,
та  їм  байдуже  зазвичай.
Вони  нуртують  у  душі,
у  ніч  голосять  новорічну,
аби  відлунювати  вічно
під  монотонний  шурхіт  шин.
Ніч  поглинає  часу  плин…

31.12.2021

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935530
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.12.2021
автор: Олександр Мачула