ВІДПУСКАЮ


Я  тебе  відпускаю.  Чуєш?  Відпускаю.  
Сьогодні,  3  січня,  в  полудень.  
Лети  і  не  оглядайся!
Ти  здивований  моїм  рішенням?
Думаєш,  я  прийшла  до  нього  тому,  
що  розчарувалася  в  тобі,  що    розлюбила?
Ні.  Якраз  навпаки.    
Зараз  люблю  тебе  ще  більше,  ніж  любила  досі.
Просто  прийшов  такий  час,  
що  моя    любов  видозмінилась:  
набрала  інших  барв,  запахів    і  форм.
Була  за  кольором  такою,  
як  прапор  ОУН  –  червоно-чорною,  
де  червоне  –  це  палаюче  полум’я  любові,
а  чорне  –      кров,  що  запеклася  на  серці  від  її  ран.
А  тепер  виглядає  так,  
як  сучасний  державний  прапор  України  ,  
тобто,  є  жовто-блакитною,
де  жовте  –    це  колір  стиглої  пшениці,  
що  розкинулись  на  теплому,  м’якому    сердечному  лані,  в  колосках  якої    містяться    зерна  ніжності  й  добра.  
А  синє  –  колір    неба,  що  висить  над  цим  ланом    
і  нагадує  про  те,  
що  все  на  світі  має  своє  значення,  
все  є    невипадковим,  
все  для  чогось  приходить,  чогось  нас    вчить.
Колись  пахла  моя  любов,  як  квітка  тубероза.  
Цей  запах  подразнював  мої  нерви,    
розпалював  кров  у  жилах,  
а  ще    приводив  у  рух  метеликів,  
які  невідь  звідки  прилітали  
і  невідь  як  опинялися  у  моєму  тілі  
й  починали  танцювати  в  місці  нижче  живота  
запальну  коломийку.  
Цей  запах  подразнював  також  очі,    
вони  наповнювались  вогнем  і  горіли  
не  згірше  сонця  чи  зір.  
А  тепер  моя  любов  пахне,  як  жовта  троянда  –  
стійко,  солодко,  приємно,  
але  без  усяких  там  вогнів  та  метеликів.  
Якби  хтось  глянув  на  графічний  малюнок    тієї  любові,  яка  жила  в  мені  раніше,  
то  побачив  би  на  ньому  замкнену  криву  
з  чисельними    гострими    верхівками,  
об  які  я  нерідко  різала  душу.  
Тепер  це  зовсім  інший  малюнок.  
Криву  не  впізнати  на  ньому,  
її  наче    хто  вигладив,  вона  стала  округлою  
і  має    роз’єднані  кінці.  
Тож  лети,  птаху,  крізь  них,  лети!  
Лети  сміливо  і  впевнено!  
Назустріч  своїй  радості!  
Назустріч  своєму  щастю!  
Назустріч  своїй  довгій  і  світлій  долі!  
І  знай,  в  той  день,  коли    я  дізнаюся,  
що  ти  знайшов  усе  це,  кружляючи  у  вільній  синій  висі,    радітиму  безмежно.  
Чому?  
Бо  я  люблю  тебе.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)