Пройшов ще рік, життя стає миліше,
А там, куди оцей пішов,
Днів стало набагато більше,
Ніж Ген попереду, куди ще Новий не дійшов.
Чим дивував та тішив нас,
Цей рік у кожен день і час?
Коли дрімали світанками надії,
В очікуванні дня, та довгожданної події.
Красою вранці, літньої роси,
Цвітінням трав, що лиш бери й коси.
Чи колосками стиглої пшениці?
Відром прозорої води з батьківської криниці.
А може, піснею що шепотіла річка,
Та колисковою, яку співала нічка .
Чи дивним криком, яким кричать лелеки,
Збираючись в той край такий чужий й далекий.
А може свистом хуртовини?
Промерзлої та снігом вкутаної зимової днини.
Струмків весняних дзюркотінням,
Що прокладають шлях собі поміж камінням.
Осіннім дивним листопадом,
Короткочасним серпневим зорепадом.
То Все було, з пройдешнім роком сплило.
Як день короткий, незвичайне диво.
Все було!
Не завжди веселе цього року.
Чекаємо Нового року…
Майбутнє нас, нема чого лукавить,
Воно завжди турбує щей цікавить.
На небі світиться, горить,
Шлях вказує вперед, мов зіронька тремтить.
Нічним метеликом нестійко мерехтить,
Та нас заманює в далеко...
Думками дурень багатіє,
Хтось кращого шукає, діє .
Та не цінує кожну мить,
Яка як в прірву, пройденного летить .
А треба цінувать, хвилини сьогодення,
Та не шукать у космосі знамення.
Надіятись на краще, й берегти,
Все те, що вже вдалось в житті отримати й знайти.
Та й дякувати долю, і життю радіти,
А діями своїми Бога не гнівити.
© В. Небайдужий. 2022 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.01.2022
автор: Небайдужий