Виявляється – все так просто:
Я спитав, ти сказала: дзвони.
Знов і знов – металевий розспів,
Просто звук, а проте, за ним
Знову те, тільки вже не так,
Знову так, тільки вже не те.
Як завжди – ієрогліф-знак.
Розгадай, а за ним – пусте…
Ні, не так це, не так, не так!
Це не я, голос-бо не мій.
В телефоні гудів переляк…
Я ж тебе… Він таки чудний…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936397
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2022
автор: Володимир Кирпита