День

День.  Прозоре  блакитне  тепле  море  огортає  мої  стопи,  потім  литки,  потім  стегна,  сідниці,  живіт,  груди,  я  відштовхуюсь  і  пливу.  Під  кришталевою  водою  я  бачу  морських  зірок.  Пливу  доти,  доки  не    відчую  страх  відсутності  берега,  і  потім  повертаю  назад,  виринаю  з  води  коли  мої  стопи  відчувають  пісок.  Виринаю...  Сонце  зігріває  мої  груди,  живіт,  стегна,  я  виходжу  на  берег,  ступаючи  на  гарячий  пісок.  Я  в  обіймах  Сонця!
Великий  рудий  кінь,  з  пишною  хвилястою  гривою  та  оксамитовою  шерстю  летить  галопом  наввипедки  з  вітром  по  морському  берегу.  На  сонці  блищить  його  піт  і  виграють  міцні  м'язи.  Одягнена  в  мокру  прозору  сорочку,    сідлаю  коня,    і  мчу  вперед,  назустріч  своєму  внутрішньому  світові.
Тим  часом  морські  чайки  кружляють  над  нашими  головами.  Насправді,  мерзенні  істоти,  що  не  гидують  мертвечиною.  Ні  прекрасного  голосу,  ні  грації,  тільки  одна  ціль  життя:  наїстися.  Вимкнути  б  їхній  крик  і  забути  про  їхнє  існування  у  цьому  світі.  У  цьому  прекрасному  пейзажі.
Повертаюся.  Я  вдома.  Я  просто  Ася,  а  не  руда  амазонка  на  прекрасному  коні.  А  вдома  галас,  і  неспокій,  як  від  тих  чайок,  тільки  запах  дитячого  волосся  дарує  радість  та  затишок  вдома,  і  тиша...  Тиша    в  думках,  коли  заварюєш  чашечку  гіркої  кави,  і  не  додаючи    туди  цукру,  смакуєш.  І  намолоджуюсь    контрастом  солодкого  шоколаду  і  міцної  гарячої  кави,  начебто  сумні  трагедії  життя  смакую  разом  з  поцілунками.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937006
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.01.2022
автор: Ася Оксамитна