Прогріло сонце ополонку
В надземній кризі,
Весну накліпало спросонку
В прадавній книзі.
Кладе сомнамбула наосліп
Чужі лекала.
Зима ж, як тінь, простоволоса,
Обруси ткала…
Фотонів зрання тішив хрускіт
Снігів скоринок.
Вдень—черв’яків-струмочків журкіт
Й річок з лощинок.
Заклали пролизень надвечір
Умах сніжинки.
Розтали з виром колотнечі
Зими журинки.
Сховалось до пори світило,
Та це не втеча—
Зима, як вміло, сповістило, —
Весні предтеча.
Всесяйне завтра з ополонки
Нам ті ж репризи:
—Вже яр зв’язала посторонки
Конятам сизим!
Яр—поет. весна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.01.2022
автор: Valentyna_S