[i]« Замітає зима, замітає
все, що вчора лиш було...»[/i]
Бентега
Течія, що оминає броди,
понесе і нас у тихі води,
де усіх очікує Харон
і цікавий, дуже довгий сон...
і не буде іншої нагоди
дочекатись тої нагороди
за роки життя у боротьбі
із собою... тоне у журбі
човен долі і стає ясніше,
що ніхто не допоможе більше
у кінці як ми самі собі...
маємо на сльози по заслузі,
і гіркаве щастя, і нектар,
і неоцінимий Божий дар –
не лукаві і сердечні друзі.
Невідомо, що там, на межі...
за межею лиш вітри у полі
буйні і нікому не чужі
як зимою айстри і тополі –
наші із дитинства міражі.
Але – як воно, отій душі,
що із тіла вирветься на волю?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937279
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2022
автор: I.Teрен