Був малим - завжди боявся,
Що є в світі вража сила,
І за маму я тримався,
Щоб мене не загубила.
Щоб за мене не забули,
Всі увагу приділяли,
Так хотів, щоб всі навколо
Ласку і любов давали.
Тепер виріс і злякався,
Що мене запам’ятають,
І знайдуть, де б ховався -
За законом покарають.
Зараз, де не повернуся,
Випливають всі моменти:
Алла, Люба, Віка, Нюся –
Подали на аліменти.
Всі невинні ці мармизи
Раптом дружно об’єднались,
ДНК (ту експертизу)
Враз зробити догадались.
Вчора пристави з’явились
(Думав, буду на Канарах),
А тут раптом прояснилось,
Що опинюся на нарах.
Скільки тих дітей - не знаю,
Але вже приходить з віком,
Що найбільше в світі горе –
Народитись чоловіком.
Зрозумів: життя й дитинство –
Це великі дві різниці…
Був щасливий, як чіплявся
Я за мамину спідницю!
Хто з жінок багатство має –
Відгукніться, вас почую,
Я без тями вас кохаю,
Руку й серце пропоную.
Хто зі мною цим багатством
Зможе зразу поділитись –
Обіцяю, що до смерті
Буду я за вас молитись!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2022
автор: Катерина Собова