В нас ласощі були не десь з Парижу,
І не з кафе. Найвища нагорода -
Це шматок хліба, це найкраща їжа
В придачу з зеленню цибулі на городі.
Скоринку свіжоспеченого хліба,
Не із фастфудів, піц і бюргер-клабів,
А з часником і крихтами до чуба
Без чіпсів, пармезану, морських крабів.
З якою насолодою жували
Смачні козельці. Поруч за селом
Жуків травневих серед трав ганяли
І всім так добре, так весело було.
А зараз що: «-Не лізь! Тікай, бо змочиш!»,
У межах теле та вайфаївських кордонів
В напрузі діти до болю свердлять очі,
Прикуті, мов раби, до власних телефонів.
Калічить всіх прогрес, нещадно і суворо,
Без дозволу у душу вриваючись завжди,
І ставить всіх в залежність і покору,
Вистеливши шлях сапфірами біди.
Міняється весь світ і котиться, мов м’яч,
Тільки куди?Пробач їх, Боже, всіх, пробач!
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2022
автор: Віталій Поплавський