У божевільнім і шаленім світі,
Де час летить швидкіш мабуть ніж звук,
Ми під прицілом осуду софітів.
Щодня жорстокий побуту павук
Плете свою обставин павутину,
Ми жертвуємо мрії їй свої.
Берем на плечі справ своїх рутину,
Перестаємо рахувати дні.
Із дня у день летиш десь, поспішаєш.
І чуєш: мусиш, маєш, дуже треба!
Свої бажання далі відсуваєш,
Так часто забуваючи про себе….
А потім в мить якусь мов блискавиця
Влучає в тебе змінює життя.
І ти находиш силу, щоб спиниться,
І хоч назад немає вороття,
Десь у найглибших лабіринтах серця,
Надія несміливо ожива.
І ти тепер з наївністю пришельця
Знов, як в дитинстві віриш у дива.
Твій кольоровим світ стає навколо,
У крилах за спиною знову міць!
А потім…. Сон скінчається твій знову…
Калейдоскоп байдужих душ і лиць.
І знову:маєш, мусиш, дуже треба!
Давно знайома стежечка твоя.
Не втратити лише б себе у себе,
Достойно щоб дійти своє життя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2022
автор: Наталка Долинська