Вони пліток і осуду бояться,
Та до побачень все рахують дні.
Співають в терні вдосвіта коханці,
Не вийде розлучитись, знають… ні.
Свідомість намагалась зрозуміти,
Як далі жити й обійтись без жертв.
Родина є в обох, дорослі діти,
Те вогнище з них кожен береже.
Ні, ні! Вони не справжні боягузи!
Кохання рвав Він – та назад вертав.
Вона – ховати в ранах серце мусить,
І до сивин усе в них буде так.
А совість душі торсає роздерті:
«Від суджених коханий краще? Чим?!
…Співають двоє в тернах аж до смерті –
цей гімн коханню із нетлінних величин.
/За мотивами твору К.Маккалоу «Ті, що співають у терні».
Світлина з однойменного фільму./
/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2022
автор: Білоозерянська Чайка