Прости мій братику, прости,
не проведу у путь останню.
По Вкрайні ковідні хрести,
збирають мессу ранню.
Стоять у холоді й страху
із невидющими очима.
Стоять до Бога на шляху
і їх печать незрима.
Добили… нас і довели,
як стадо йдемо шляхом.
Нам всі постолики сплели,
все… під «небесним» дахом.
Чужий нам бог цей, ой чужий,
а нам чужий не служить.
Хто спинить в прірву на межі,
за нами хто затужить?
До Бога зірвані мости,
невже наш Бог не бачить.
У грудях присмак гіркоти,
Нам зраду не пробачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2022
автор: Волиняка