Іржання коней чути знов в імлі,
Гуде земля від стукоту копит.
Кричать рашисти в злобі у Кремлі,
Що знищить Україну московит.
Наказу жде стотисячна орда,
Звірине щось присутнє в їх очах.
Війна це завжди смерті і біда,
Та ми вже дали клятву на мечах.
Будемо битись на своїй землі,
Страху нема і не буде жалю.
Відчують лють на собі москалі,
Об їхні кості шаблю пощерблю.
Зубами рвати будемо їх плоть,
Хребти ламати, черепи товкти,
Будемо вирізати і колоть,
За ненависть, нас Господи, прости!
Не просто увірвався вже терпець,
Дамо їм відсіч, бо розплати час!
Щоби прийшов Московії кінець,
Полеглих душі обирають нас.
Не ми почали кляту цю війну,
Та завершити випадає нам.
Ми Україну маєм лиш одну
Щоб передати дочкам і синам
Тому відкиньте сумніви, страхи,
Наповнює серця священний гнів.
Господь пробачить нам усі гріхи,
За знищення одвічних ворогів.
26. 01. 2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2022
автор: Мирослав Вересюк