Все минає, все колись минає,
Лиш не знаєм крайньої межі.
В світі цім, де споконвічні зграї
Кавальцують душі, рубежі.
За плечима – сходжені дороги,
Перед зором – руна золоті.
Ми такі мізерні перед Богом
І такі між величі прості.
Хоч життя мов азбуку завчили,
Повертались на круги своя.
За гріхи чи навіть безпричинно
Починали знову з букваря.
Кожен день, як літери, як знаки,
Кожна мить – три крапки потайні.
Ми такі в цій мові не однакі
І такі у Господа одні.
А вітри голосять наче дзвони,
Ці плачі незатишні мов час.
У відлуння власні диктофони,
Що зиму записують і нас.
Небеса пронизливі як погляд
І думки розсипчасті мов рінь.
Молитвами мати лиш говорить,
В кожнім слові – істина корінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2022
автор: Леся Shmigelska