В приємних спогадах ми раз-у- раз
в минуле повертаємось зопалу
Те що з дитинства в душу нам запало
Зі смутком згадується повсякчас
***
Закрила небо сіра заволока.
Завили хуртовина, заметіль.
Укрила землю снігова постіль.
Зима господарює білоока.
Куди не глянь сліпучо-білий сніг
Укриті наче саваном тополі
І з пам’яті спливають мимоволі
Всі повороти пройдених доріг.
А наоколо біла пелена
Він і вона долоня у долоні
Замріяні у згадках у полоні
А час минає, час нажаль мина
Чи радісна чи то лиха година
усе навпіл, усе обом завжди.
Чи кусень хліба, чи ковток води.
Одна на двох вторована стежина
І щасні дні, й одноманітно-сірі
Неначе клони, схожі, раз-у-раз
По спогадах , в полоні метастаз,
Туди-сюди неначе по клавірі.
Золотобарвна осінь одцвіла.
І роки, молоді, пополовіли,
Без них теперішні мов овдовіли,
А пізня осінь слід вже замела
Та добре коли є іще запас.
І добре коли є чого хотіти.
У мирі і достатку ще б пожити.
Та жаль спливає швидкоплинний час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2022
автор: євген уткін