Зимова замальовка


В  приємних    спогадах  ми  раз-у-  раз
в  минуле  повертаємось  зопалу
Те  що  з  дитинства  в  душу  нам  запало
Зі  смутком  згадується  повсякчас
   ***
Закрила  небо  сіра  заволока.
Завили  хуртовина,    заметіль.
Укрила  землю  снігова  постіль.
Зима  господарює  білоока.

Куди  не  глянь  сліпучо-білий  сніг
Укриті  наче    саваном  тополі
І    з  пам’яті  спливають  мимоволі
Всі  повороти  пройдених  доріг.

А  наоколо  біла  пелена
Він  і  вона    долоня  у  долоні  
Замріяні  у  згадках  у  полоні
А  час  минає,  час  нажаль  мина
     
Чи  радісна  чи  то  лиха  година
усе  навпіл,    усе  обом  завжди.
Чи  кусень  хліба,  чи  ковток  води.
Одна    на  двох  вторована    стежина
   
 І  щасні    дні,  й    одноманітно-сірі  
 Неначе  клони,  схожі,  раз-у-раз
 По    спогадах  ,  в  полоні  метастаз,    
Туди-сюди  неначе  по  клавірі.
   
Золотобарвна  осінь  одцвіла.
І  роки,  молоді,    пополовіли,
Без  них    теперішні  мов  овдовіли,
А  пізня  осінь    слід  вже  замела
 
Та  добре  коли  є  іще  запас.
І  добре  коли  є  чого  хотіти.
У    мирі  і  достатку  ще  б  пожити.
Та  жаль  спливає    швидкоплинний    час.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938605
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2022
автор: євген уткін