У шибку постукаю де мені раді,
Заквітчена хатка стоїть в ярині.
Ні час, а ні простір мені на заваді,
Прапамять Волині у мене в крові.
Як промінь полину в маленьке віконце,
Відчую на клямці порухи слабі.
З порогу назустріч матуся, як сонце,
Подякую Богу матуся живі.
Відкрились ворота знадвору вербові,
Весілля сьогодні і вчора в селі.
В ворота заїхали гості чудові,
Немає Волині щедріше землі.
Капуста та шиночка на рушничкові,
Частує вусатий Семен у брилі.
Тож випити мусимо чарку любові,
З прадіда заведено так у селі.
І мальви в садочку малі посміхнуться,
І смуток розвіється в грудях мені.
Пухнасті й ласкаві, як дітки здаються,
І зникнуть за обрій проблеми земні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2022
автор: Волиняка