А навіщо слова? Я мовчати за краще волію,
Хоч між нами давно невловима пройшла світлотінь.
Хуртовину не клич, не розбурхуй нещадну стихію.
І нехай переддень намалює ясну голубінь.
Сніг мережить стежки, де зустрілася втіха з журбою.
Притомилися зорі, в небесні вмостились коші́.
Віддзеркалилось небо в очах, що умились сльозою.
Та холодна блакить – це не колір моєї душі.
Обіймає журба, бо не зшити дрібними стібками
Ні роки, ані долі. Життя – незворотний процес.
Не окликну тебе, як блакитними підеш стежками,
Що іскрять на світанку й ген-ген досягають небес.
Проводжатиме вслід теплий погляд зіщулені плечі,
У зіницях зима назавжди́ заморозить цю мить.
Не почує ніхто, крім ранкової бурі-хуртечі,
Що не колір моєї душі – ця холодна блакить.
© Галина Брич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2022
автор: Галина Брич