У бризках вогню скам’янілих титанів
Обвуглене серце задихало знов,
Під спраглим плащем молодих океанів
Остигле ядро розтопила любов.
В їдючій ропі швидкоплинного часу
Плела павутину розпечена кров,
Із мертвого моря по сходах Парнасу —
Повстало життя, бо Господь поборов.
Терновим вінцем повпивалось коріння,
Їх небо невпинно поїло слізьми.
То стукалось світло до серця прозрінням,
А ми, не впустили, бо й досі сліпі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2022
автор: Олег Крушельницький