Я прокинусь дуже рано.
Щось не так, я чую звук.
Піде чиста кров із крана.
Змию я болото з рук.
Я в вікно захочу глянуть.
Щось не те... Та, ніби, ніч.
Поки сонце ще не встало,
Піду до страху навстріч.
Чи жива я? Ні, здається.
Я умію лиш літать.
Навіть серце вже не б'ється
Не хотіла я вмирать...
Я дивлюся на пустельні
Місто, смт, село.
Пустота душі пекельна –
По мені усе зтекло.
Я виходжу вже з руїни.
І навколо ні душі.
Хто з вас зрадив Україну?
Поховався хто в кущі?
Сонце світить, та не гріє.
У душі мені болить.
Я про щастя вже не мрію.
І не вірю в змогу жить.
05.II.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939324
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2022
автор: Леся Довженко