Стоїть дівчина, коси розпустила,
В люстерко дивиться прозорої води,
Немов би хоче своє личко вмити,
Але не може погляд відвести.
Бо зачарована ж бо вродою своєю,
Отак вона стоїть усе життя,
Милуються і люди також нею.
Хто це? Зеленокосая...( верба).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2022
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський