У попелі днів, у часи неоліту,
Захмарений обрій проміння притиск.
Розгнівана мить спалахнула суцвіттям,
Ковтнувши живцем діамантовий блиск.
По схилам небес в розпростерті долоні
Ковзнула дугою зоря вогняна.
Кривавим рубцем, наче хвиля з безодні,
Залишила слід спломеніла сльоза.
Розкраяло вістря ножа атмосферу,
Окреслив порізом орбіту свою.
Вогонь осліпив яснооку Венеру,
Яка заблукала в небеснім краю.
Безсмертя зоріло в довкіллі віками,
Кропило планети сріблястим дощем.
Життя не зникає в обпечених ранах,
Любов проростає оновленим днем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939589
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2022
автор: Олег Крушельницький