Спимо ми вночі, аж до самого ранку,
Та знов, з нетерпінням чекаєм світанку.
І в день, он як тільки-но сонце займеться,
Чекаєм, щоб щастя прийшло, чи знайдеться?
Комусь в бідноті і достаток лиш сниться,
В одного “синиця” в руках, в тих - “жар –птиця”.
“Хот-догом” - буває насолодився,
А хтось з порцеляни несмачно наївся.
Маленькою ковдрою хтось там укрився,
А інший в палацах замерз, не зігрівся.
Один хтось радіє життю в недостатку,
Когось не втішає тепло та і статки.
Та всіх нас турбує майбутнє, нас манить,
Воно чимсь тривожить, дивує й цікавить.
Таке непізнанне, сумнівне, незвичне,
Не завжди безпечне, та все ж таки - кличе.
Ми щось шукаємо, коли кудись йдемо,
Буває, що знаходимо, нерідко - губимо.
Та переймаємось, коли щось не знайдемо,
А не знайшовши, шкодуємо і далі йдемо.
І все ж Воно нас кличить, незрозуміле і далеке,
Як зіронька що високо тремтить,
На небі, що на безкінечному горить.
Сумнівне, дивне, небезпечне.
Далеке недосяжне, вічне.
Не впізнане, завжди незвичне...
Тому, ми всі йдемо, в майбутнє.
Хтось обережно, кроками ледь, тихо,
Десь пригинаючись, схиляє голову,
Щоб не накликати на себе лихо…
А хтось мов тур розгніваний біжить,
Земля під ним здригається й тремтить.
Та всіх розштовхує, ногами топчить й розкидає,
Той теж в майбутнє так спішить, і вже нікого не сприймає.
Хтось, йде долаючи над прірвою місток,
Так обережно,щоб не розкидати кісток,
Бува хтось падає від спраги, чи то втома,
Таким майбутнє зась, таким сидіти вдома.
А інший впав і вже ніколи не піднявся,
Він сам не зміг, та і нікому він не здався.
А он отой дивись, лежати не зостався,
Бо іншим допоміг і сам піднявся.
Отож бо, Люди, йдучи не штофхайтесь,
Турбуєтесь про себе, й ближнім переймайтесь..
Цей світ великий, вистачить землі, води і неба,
Не ситими не будьтье, скільки то вам треба...
Живіть у мирі й у добрі, не будьте жадібні і злі.
© В. Небайдужий. 2022 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939884
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2022
автор: Небайдужий