Забуття

За  мною  слідом  демон  забуття
Пустився  навздогін,-  я  -    просто  здобич.
Чи  не  даремні  сльози  й  каяття,
Коли  ти  так  далеко,  та  ще  поруч?
Ти  ж  знаєш,  що  вогонь  в  грудях  пала,
Та  видно  біль  крізь  дзеркало  розбите!
Розбите  ким?  Чому?  Невже  зима?
Крило  надії  кволе  й  перебите….

Ти  ніби  поруч  але  линеш  далі…
Ланцюг  міцний!  До  тебе  як  втікти,
З  краю́  цього  недолі  та  печалі,
З  краю́  страждання,  ночі  й  німоти?
Та  демон  забуття  кружляє  зовсім  близько,
Він  так  уміло  плутає  думки…
Була  далеко,  та  літала  низько,-
Могла  зібрати  впалі  пелюстки…

Твій  образ  чорний  засліпляє  очі,
Бездонний  погляд  –  темрява  сама,
Темніше  темної,  нехрещеної  ночі,
До  мене  світлом  дивним  долина.
Чекаю  зустрічі,  та  видно  проти  зорі,
Так  тяжко  бути  текстом  у  імлі.
Я  ніби  крапля,  що  одна  у  морі,
Немов  смітина  на  чужій  землі.

Нава́ли  я  скорботи  не  здолаю,
Чи  може  в  чім,  скажи,  моя  вина?
Жорстокою  та  злою….  Покохаю
Та  в  пісні  цій  обірвана  струна…

01.11.2009.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2022
автор: Ales