" Іди, зимо, до Бу'чина,* бо ти
вже нам надокучила."
( народна приказка)
Плаче Зимонька-зима
Сльози - дощик з неба.
Сніг пропав, давно катма
Й вона вже не треба...
Зрадив Іній-молодець
Не заходить в гості.
Вирішив : Зимі - кінець
Й помандрує... В злості
Володарка вже ридає,
Залишилася одна.
Сніговія десь немає,
Плаче дощиком вона.
Мороз також постарався,
Навіть змив свої сліди.
Десь на Північ вже подався...
Ось піди його знайди.
- Не плач, Зимонько, бо час
Збиратись в дорогу.
В грудні ти приходь до нас,
Будем раді знову.
Бо в житті таке буває :
Лише втратити контроль -
Все тоді кудись зникає
Чи міняє свою роль.
* Примітка : село Бучин в Камінь-Каширському районі на Волині,
але " кожне сільце має своє слівце" (народна приказка).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2022
автор: Галина Лябук