Уривок твору "Драма"


ПІДІЙШОВ  МАЛЕНЬКИЙ  ПЕТРИК,  І  ВЗЯВ  ДІДУСЯ  ЗА  РУКУ.

П  е  т  р  и  к.
(повчаюче)
       Не  плач,  дідусю,  бо  розбудиш  татка.  Він  дуже  втомився,  поки  прийшов  до  нас.  Нехай  відпочиває,  завтра  будемо  гратися,  поїдемо  разом  на  рибалку.  Добре?

Д  а  н  и  л  о  П  е  т  р  о  в  и  ч.
(ледве  вимовив)
Добре,  мій  любий  синочку.  

А  в  т  о  р.
       Притиснувши  онука  до  серця,  Данило  Петрович,  беззвучно  ридав  всім  своїм  єством,  кожною  клітинкою.  Серце  розривалось  від  болю,  та  мусив  «не  будити  татка».

 Тараса  в  останню  дорогу  прийшло  провести  все  село.  Цвинтар  був  весь  заповнений  людьми.  Прощались,  плакали.  Тарасів  однокласник  Іван,  що  втратив  руку    в  Іловайському  котлі,  але  залишився  живий,  не  витримав  і  вилив  свою  душу.

І  в  а  н.
Тож,  прокидаймось,  українці,
Геть  розірвемо  те  ярмо!
Бо  горя  випили  по  вінця,
В  очах,  неначе,  в  нас  більмо.

Коли  ми  станемо  всі  разом
В  двобої,  наче  щит  живий,
То  подолаємо  заразу:
Той  путінізм  гнилий,  кривий,

Його  брехню  усю    в  ефірі.
За  гріш  –  за  руські  копійки!
Ви  –  продаєтесь,  хижі  звірі,
Безбатьченки  і  байстрюки!

Брехня  –  без  страху,  без  зупину!
У  вас  «свобода»  –  на    брехню?
Лишати  родичів  дитину
Й  життя  попалену  стерню!

Б  а  ть  ко.
(плачучи,  ковтаючи  сльози)
Всі  спам’ятаймось,  браття  милі!
До  Бога  вдаймося  усі!
Щоби  не  впасти  нам  в  могилі,
А  бути  в  Господа  в  руці.  –

Бо  Він  лиш  –  нам  за  оборону
Від  кровопивців,  бандюків,
Як  уклякнемо  біля  трону
До  ніг  Отця  усіх  Світів.

І  згине  той,  мокшанський  привид,
Що  людську  кров,  як  воду  п’є,
Брехнею  завше  Бога  кривдить,
Брехню  за  правду  видає!

А  кодло  все  оте,  зміїне,
Що  плодить  він  отут,  у  нас,  –
То  разом  з  ним  пропаде,  згине,
Бо  вже  гряде  Господній  час!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2022
автор: Тріумф