КАЗКА ПРО РУКАВИЧКУ.
Біля лісу, у долині жив дідусь в своїй хатині.
Якось виглянув з вікна ,а надворі вже зима.
Білий сніг іде лапатий ,все накрив уже пухнастий-
Одягнув дерева в шуби ,килимком ліг на споруди.
Дід зібрався в ліс по дрова- за ніч грубка захолола,
треба її натопити ,щоб було де спину гріти.
На подвір'ї завірюха ,він одів свого кожуха,
Не забув і рукавички ,взяв сокиру й саночки,
Йшов собі ,не поспішав, за ним песик чеберяв.
Хмизу гірку назбирали, на санки прилаштували,
Поки все оце робили, рукавичку загубили...
Мишка.
Мишка в листячко зарилась і від холоду трусилась
-Ох і люта ж ця зима,сонечка ніде немає,
Їжу тяжко добувати,було б добре хатку мати,
Щоб тепло,кусочок сала,і чайок із самовара.
Лапками потерла хвіст,що від холоду обліз,
І скоріш подріботіла мрію втілювати в дію.
І на радість шкряботусі,рукавичка на дорозі.
Як залізла ,розімліла у теплі, дуже зраділа
-Буду тут тепер хазяйка,тут тепер моя Ямайка,
Ця хатина як курорт,житло просто вищий сорт.
ЖАБКА.
В очереті жабеня гріло лапки біля пня,
-Озеро покрите льодом,до води немає ходу,
Десь комарики поділись,їсти дуже вже хотілось.
І щоб якось зігріватись,вирішило прогулятись.
По дорозі повезло,в рукавичку занесло.
-Гей,а хто отут живе?Відгукнися, хто ти є?
-Я є мишка шкряботушка,сіра шубка,гострі вушка,
А тебе як називати?Звідки ти прийшло до хати?
-Я маленьке жабеня, із болота, із-під пня.
Чи дозволиш тітко мишко, в хатці тут пожити трішки?
Та заходь уже,бідненьке,щось знайду тобі смачненьке.
Стало в рукавичці двоє,теплою була й сухою,
Від холоду зігрівала, бо із шерсті стінки мала.
ЗАЙЧИК.
Зайчик шубку свою сіру вчора поміняв на білу,
У сніжку замаскувався і собою запишався
-Я тепер як невидимка,гарна шуба в мене взимку,
І нарядна й зігріває ,і від ворогів ховає.
Все б чудово та не гоже мати під кущами ложе,
У шикарній одежині проживати слід в хатині.
Попетляв поміж ожини і вискочив на стежину,
А у рукавичці діда готувались до обіду.
-Гей,а хто отут живе,відгукніться ,хто ви є?
-Я є мишка шкряботушка,сіра шубка,гострі вушка.
-Я маленьке жабеня, із болота, із-під пня.
А тебе як називати?Звідки ти прийшло до хати?
-А я зайчик побігайчик, білий і пухнастий м'ячик,
Можна з вами тут пожити,трохи вуха хоч нагріти?
-Та куди ж тебе подіти,заходь,будемо чай пити.
Стало в рукавичці двоє,теплою була й сухою,
Від холоду зігрівала, бо із шерсті стінки мала.
ЛИСИЧКА
По березі біля річки тихо кралася лисичка,
Річку льодом закувало й каченят ніде не стало.
З голоду живіт бурчав ,навідь хвіст чомусь зів'яв,
Хоч ,ще зранку був пухнастий і шикарно виглядав.
В туфликах на каблуках відчувала себе жах!
Глянула в своє люстерце і схопилася за серце
-Погляд потускнів, погас, десь подівся макіяж,
Біля носа ластовинки ,ну така собі картинка,
Та й набридла ця охота,настрій ні в тин ні в ворота,
До ведмедя завітаю,хоч нап'юся з медом чаю.
Швидко лісом дріботіла й рукавичку нашу встріла.
- А оце чиє кубельце, пахне смажене сальце?
-Гей,а хто отут живе,відгукніться ,хто ви є?
-Я є мишка шкряботушка,сіра шубка,гострі вушка.
-Я маленьке жабеня, із болота, із-під пня.
-А я зайчик побігайчик, білий і пухнастий м'ячик,
-Ну, а ти хто і як звати,і чого прийшла до хати?
-Я лисичка всім сестричка,модна шубка,гарне личко,
Пустіть і мене в хатинку, бо холоднувато взимку.
-Та заходь вже ,не чекай ,холоду в дім не пускай.
Стало їх уже чотири в рукавичковій квартирі.
ВОВК
Змайстрував вовк самоката ,накачав чотири ската,
Перевірив поворот ,вирішив піти у спорт.
Цілу осінь готувався, на змагання записався,
І щоб там перемагати вирішив тренеруватись.
Їхав, зачепивсь за гілку, розірвав на штанях дірку,
Не працюють тормоза, вовк не їхав ,а сковзав,
Швидкість дуже розвивалась у кущах машина стала.
Два колеса на сосні, рама з кермом у дуплі ,
З дупла білка виглядає ,в вовка шишками жбурляє,
-Що оце ти наробив, ти ж будинок мій розбив!
Я всю осінь працювала ,про запаси свої дбала,
Звідки ти сюди упав, ти ж сосну чуть не зламав.
Вовк лежав у реп'яхах, іскри блискали в очах,
Бідний з горя очманів, чітко з сумом зрозумів,
Що його за спорт медаль пролетіла мимо в даль.
Він піднявся ,згріб шишки, вискуб з шерсті реп'яшки
Тай побрів куди попало ,бо тепер байдуже стало,
Мріям був тепер кінець ,горе й годі ,хай їм грець.
Бачить, аж стоїть хатина, зовні ніби кожушина,
-Гей,а хто отут живе,відгукніться ,хто ви є?
-Я є мишка шкряботушка,сіра шубка,гострі вушка.
-Я маленьке жабеня, із болота, із-під пня.
-А я зайчик побігайчик, білий і пухнастий м'ячик
-Я лисичка всім сестричка,модна шубка,гарне личко,
-А тебе як називати, що шукаєш біля хати?
-Мене звати вовчик братик, вмію я все майструвати,
-Буду вдячний всій родині, якщо пустите в хатину.
Стало п'ятеро вже їх, тихо падав з неба сніг.
ВЕДМІДЬ .
На осиці ,у гнізді кричала сорока,
У ведмедя від сусідки велика морока,
Кожен ранок вона про щось голосно горлала,
Усім в лісі на світанку спати не давала.
На хвості несла, не завжди, правдиві новини,
І жила лиш, бо літала, й тому, не зловили.
І ведмідь вже починав часто мудрувати,
Якби місце проживання якось поміняти.
От сьогодні ,ще світ сонця, вже репетувала,
Про якусь хатинку в лісі всім розповідала.
Із дупла свого сова із нею сварилася,
Та сорока ,як завжди, не угомонилася.
Білка кинула в сороку зі злістю горіха,
І та хутко полетіла, понад лісом від гріха.
На полицю ведмідь складав горщики з під меду,
Мед закінчився у нього ще в минулу середу,
Пахла медом і пергою тільки чайна ложка,
І в мисочці залишилось щільника ще трошки.
Подивився ведмідь, з сумом, на свої запаси,
Одягнув на вуха шапку, валянки на лапи,
Тай побрів шукати щастя у зимовім лісі,
Може хоч мерзла малина на кущах ще висить.
Бачить ,прямо на стежині, ворушилася хатина:
-Гей ,а хто отут живе ,відгукніться ,хто ви є?
-Я є мишка шкряботушка, сіра шубка ,гострі вушка.
-Я маленьке жабеня, із ставочка, із-під пня.
-А я зайчик побігайчик, білий і пухнастий м'ячик,
-Я лисичка всім сестричка ,модна шубка ,гарне личко,
-Мене звати вовчик братик, вмію я все майструвати,
-Я кабан іклан з болота ,різну я люблю роботу,
-А тебе як називати, і чого прийшов до хати?
-Я ведмедик косолапий, пустіть переночувати.
Вже їх семеро тепер ,ледве зачинили двері.
КАБАН.
Назбирав кабан багато жолудів під дубом,
І тепер його мішки стояли повсюди.
Але настрій був сумний в кабана сьогодні,
Бо узимку вже не можна скупатись в болоті,
Загрубіла від морозу на спині щитина,
Ні сонечка,ні трави в зимову годину.
Від жолудів уже зуби в кабана болять,
-Може їх мені на щось інше обмінять?
Може хтось так гарбузиків назбирав карету?
І побіг писать об'яву радісно в газету.
Взяв листочка, олівець,придумав і текста,
Та кудись із голови поділась абетка.
Школу часто прогулював,вчитися лінився,
Знав колись чотири букви ,та і ті забувся.
-Що ж,піду я до сови,знаю її вдачу,
Вона мені допоможе вирішить задачу.
По дорозі кабанові, прямо на стежині,
Трапилася якась дивна маленька хатина.
-Гей,а хто отут живе,відгукніться ,хто ви є?
-Я є мишка шкряботушка,сіра шубка,гострі вушка.
-Я маленьке жабеня, із ставочка, із-під пня.
-А я зайчик побігайчик, білий і пухнастий м'ячик
-Я лисичка всім сестричка,модна шубка,гарне личко,
-Мене звати вовчик братик, вмію я все майструвати,
-А тебе як можна звати, що шукаєш біля хати?
-Я кабан іклан з болота, різну я люблю роботу,
Буду вам допомагати, якщо пустите до хати.
Стало їх тепер аж шість,мало залишалось місць.
Дружно в теплій рукавичці ,жили всі звірята,
І у кожного була там своя робота:
Мишка пироги пекла, панчохи в'язала,
І усіх гарячим чаєм вона напувала.
Жабка з річки ,з ополонки, воду набирала,
У хатинці прибирала ,порядок тримала.
Зайчик був у них діджей, лаштував вечірки,
І з концертами до них приїзжали зірки,
Вечори у них були піснями багаті,
Навіть ведмедик навчився дуетом співати.
А лисичка влаштувала агентство модельне,
А тепер іще й займалась в лісі інтер'єрами.
Вовк зробив автомобіля власними руками,
Правда він чомусь ставав ще у кожній ямі,
Чорний бідний, весь в мазуті ,але не здавався,
Бо на гонки КОЧКОДРОМ уже записався.
В кабана була робота навчитись читати,
І тепер без книжки він не виходив з хати.
Вмів він нарубати дров ,розтопити грубку,
І ,якщо комусь потрібно ,залатати шубку.
А ведмідь від снігу гарно розчищав доріжки,
Щоб лисичка не зламала на каблучках ніжки.
Та колись, одного разу ,погожої днини,
Дід з собачкою знайшли, таки, цю хатину,
-Тихо ,дід сказав собачці, знаю твою звичку,
І залишив на стежині другу рукавичку.
КІНЕЦЬ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940858
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2022
автор: Таїсія Діброва