Казковий світ старого Себастьяна

Старий  Себастіан  любив  дітей  і  казку.
В  глибоких  зморшках  схована  печаль,
Не  натягла  на  нього  образ-маску,
Людського  зла.  А  серце,  як  кришталь.

Йому  раділи  голуби  й  малеча,
Коти  об  ноги  терлись  -  муркочі.
І  біля  нього  дика  порожнеча
З  душі  зникала,  наче  тінь  вночі.

Він  пам’ятав  було  що  і  що  буде.
Якимось  чином  знав,  писав  книжки.
Але  над  ним  сміялись,  дивні  люди,
За  те,  що  дід  «все  грався  у  ляльки».

Дідусь  збирав  поламані  й  розбиті,
Брудні  від  часу  іграшки  старі.
Нове  життя,  в  м’якому  оксамиті,
Він  їм  давав  в  коморі  на  столі.

Не  мав  сім’ї,  його  за  це  цькували
Всі  ті  хто  мав,  але  немав  сердець.
Чийсь  біль,  як  шоколадку  смакували,
А  дід  казав,  «нехай  простить  Отець».

На  нього  злились  злі  за  різні  штуки,
А  він  їх  дітям  дарував  любов,
Яку  вкладав  у  іграшкові  руки,
Без  жодних  надприхованих  умов.

Коли  за  ним  прийшла  вже  смерть  слухняна,
Оплакували  діти  і  коти,
Казковий  світ  старого  Себастьяна,
Що  не  втрачав  своєї  чистоти.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2022
автор: Лада Квіткова