О, дикі гуси! Весни з сірих крилець
Вселяють віру, що мине біда.
Як кожна мати, знову я молилась,
З тривогою вдивляючись у даль.
О, гуси, гуси… Вас вертає вирій,
А я ніяк у думах не засну:
Чому в країні хлібосольній, щирій
Війна безжальна нівечить весну?
У рідний край ти повертаєш, клине,
Несеш на крилах промені скупі,
Прошу тебе: верни на Україну
Безжурне небо і весняний спів.
А я у млості віршем розіллюся –
Коли зітхнуть і села, і міста.
Всі моляться за мир… о, гуси, гуси!
Чому ж цей світ таким безжальним став?
«За Україну, за дітей, – матуся
Говорить з Богом, –- хай ні град, ні танк
Не з’явиться на ріднім виднокрузі!
Коли ж впаде з очей журба ота?!»
«Тримайтесь, люди! Поряд ми, на лузі!»
… Хоробрий клин до рідного вертав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2022
автор: Білоозерянська Чайка