Вулиця огорнулась в темряву.
Темрява проковтнула рими
І вони повисли зорями над Україною,
Словами ненависті старої поезії,
Що помирала у польській землі за воротами смерті.
Вулиця огорнулась в темряву, ще мить назад
Розглядаючи при світлі ліхтаря Герніки і похитнувшись,
Ступила крок назад розтоптавши лапи собакам і вони завили.
Тіні відступали зриваючи зі стін будинків, вулиць міста прозорий лак
Здирала мазки, розплітала закручені коси поезії з його дерев
І оголені скульптури здавались грубим каменем та залізом
Покинутими у скверах та парках.
Вицвілі губи дверей скрипіли, вікна гойдалися шторами
І жовток сонця твердів холодним хірургічним світлом над Україною.
Вони перешіптуються. Виправдовують атлантів та каріатид,
Котять сльозу по взятих памороззю ринвах і не знаходять слів.
Тільки скрип.
"Ми затиснені в погану картину, що загубила золотисту раму
І покосилась на стіні неба", - кажуть вони.
Ось він Чорний обеліск, що лежить поряд
Ось вони кракелюри передвесни 2022 на тополі з апельсинами.
Сонця тріснули і птахи випурхнули з них
Посідавши на дахи та крони лютого.
Надія огорнулась в сонце і змагається з темрявою!
Світла! Світла!
25.02.2022
[u][/u]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2022
автор: Володимир Каразуб