Люди пачками гинуть щоденно --
Катастрофи, теракти в кублі...
І ненависть, і лють незбагненна
Скільки люди живуть на землі!
Не бояться ні Бога, ні чорта.
"Не убій, не вкради!" не страшить.
НЛО вже з-за хмари Оорта
Контролюють всю нашу блакить...
Агресивні і незрозумілі --
В ДНК, мабуть, тьма помилок...
Ми у Всесвіті діти незрілі --
Не дають таким віз до зірок.
Подивіться -- історія людства --
Нескінченна історія війн.
Це якесь божевільне паскудство
І для когось завжди дзвонить дзвін...
Ми самі вибираєм планету
Щоб родитись і жити на ній,
Тож навіщо сплітати тенета --
Потім борсатись в злі тираній?
Що було -- нам здається що знаєм.
А що буде за тисячу літ?
Я не знаю. Все йде, все минає,
Та не гасне надій самоцвіт...
Михайло Гончар.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2022
автор: Mikl47