Мужайся, расєя…

Мужайся,  расєя...
Мужайся,  расєя,  недобрые  вести.
Чекай  з  України  найбільший  “Груз  200”.
Загарбники!  Тут  і  помре  вас  багато!
Ми  неньку  свою  не  дамо  ображати!
Куди  ж  ти,  расєя,  послала  дітей…
Тобі  ж  не  відмитись  від  їхніх  смертей!
Не  нині  -  то  завтра,  чекай  домовини,
Доставлять  до  батька  і  матері  сина,
А  скільки  лежать  безіменних  під  небом
Убитими  там,  де  не  було  їх  треба?
Вантаж  цей  навколішки  в  вас  не  зустрінуть,
Звичайно  ж,  за  Родину-мать  так  не  гинуть.
Не  зможе  признатися  змучена  мати,
Де  сину  її  довелось  воювати.
Не  скаже  сусідці  із  гордістю:  “Мой  
Сынок  воевал  и  погиб  как  герой».
За  підлість  і  «путість»,  за  наших  убитих,    
Як  в  очі  своїм  він  подивиться  дітям?
Якщо  повезе,  і  вернуться  живими,
Ніхто  ж  їх  і  квіточкою  не  зустріне,
Ніхто  вслід  обдуреним,  никлим,  без  зброї,
Не  скаже:  “Смотрите,  вернулись  герои!»
Що  ж  будуть  вони  з  тим  сумлінням  робити?
Співати  про  русскую  душу  і  пити...
Що  буде  фольклор  у  піснях  прославляти?
Як  мирних  братів  за  наказом  вбивати?
Хай  тих,  хто  додому  вернуться  живими,
До  скону  буде  доїдати  провина.
А  справи,  хто  винен  у  нашій  біді
В  найвищім  уже  розглядають  суді.
Це  ж  треба  так  власний  народ  зневажати,
Щоб  прямо  у  пекло  його  знаряджати...  
Священна  війна  ця  для  нас,  Вітчизняна!
Вся  АРМІЯ  наша  героями  стане!
Тож  швидше,  вертайтесь,  беріть  в  руки  ноги…
Буде  і  у  нас  –  справжній  День  Перемоги!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941250
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2022
автор: Саша Чорнобіла