Двадцять четверте…Ранку
тоншає сірий лід…
Скрегіт металу: танки,
МИГів-убивць політ…
Ріжуть ясний світанок
смертні ножі ракет.
Постріл! Удар! – Багряно
Очі зорЯть планет.
Що це? – Війна, народе,
Скрегіт тисячоліть.
Найманці і заброди…
Привид адольфа зрить…
НЕнависть, зрада, вбивства -
Ось його справжній фах:
Він кагебістським монстром
зроджений в болотах…
Та постає із крові,
З грізних полів війни,
Нація, що в любові
ТвОрять її сини,
Та , що живе й воює,
Та, що вершИть дивА…
Голос її вже чуєм,
Націє, ти жива!
Нам Україна – мати,
В жилах – козацька кров,
Ми не дамо стоптати
Волю свою й любов,
Ми стоїмо сталево..
Браття, рівняймо стрій…
Сяє над Київ мрево:
Нація йде на бій…
28.02.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2022
автор: Світла(Світлана Імашева)