Десь «на росіі» мої се́стри...
Тепер, на жаль, їх вже нема:
Родинні нитки ущент стерти
Змогла проклята ця війна.
В чоти́рнадцятім промовчала,
Як сина везли хоронить,
Хоч горе серце розривало
Й не знала як надалі жить.
Тепер відкрито заявляю:
Рідні́ позбавила війна.
Я вашу «рашу» проклинаю!
Хай Бог змете її до тла.
Нехай сторицею віддячить
Вам всім за горе, за війну.
Я вам ніколи не пробачу
За вашу підлість ось таку.
За те, що тихо промовчали
Як вас збирали на війну.
Ви свого «путька» не спиняли,
Принесли горе нам, біду.
Тепер стріляєте відкрито
По наших селах і містах.
Людей, дітей вже стільки вбито..
А вам загарбати - мета?!
Загарбати і нас звільнити..
Від чого?– я спитаю вас.
Одне лиш - це життя лишити!
І це ви робите в цей час.
І хто тепер із нас–фашисти?
Включайте мізки, накінець..
Ми виметемо вас начисто..
Моліться Богу, вам– кінець!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2022
автор: Ольга Калина