Цей день почався о п'ятій тридцять.
Сто шістдесят вісім годин тому
Ти не просто вломилась у двері
І украла в дітей весну!
Ти нахабно, цинічно, брехливо
Вдерлась силою у мій дім,
Ти вважала, що ми безсилі?
Що впадем перед ликом твоїм?
Ти подавишся власною кров'ю
За ті сльози, що ти пролила,
Бо ми вдома. Бо ми — із любові.
А ти — зіткана з попелу й зла.
Ми у себе. Тут наша домівка,
Кожне поле і кожна долина,
Ти — припхалась сюди, як злодІйка,
А повернешся — у домовині.
За ті страхи, заплакані очі,
За тривогу дітей: замість сну
Вони мусять зриватись щоночі
І ховатись в підвалах від куль.
Ми ніколи цього не забудемо,
І цей злочин не знищить історія
А народжені в сховищах люди
Зроблять правду реальною зброєю.
Захлинайся в брехні своїй вакуумній,
Уникай в страху слова "війна",
Дуже довго лишалась безкарною
Твоя гниль і кривава рука.
А ми вистоїм. Це вже не вперше нам
Гнати в шию незваних гостей,
А от ти вже ніколи не змиєш це:
Біль і страх українських дітей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2022
автор: JulKosh