Біжу.Мовчу.Боюсь сирен.
Ракети б'ють.І це не сон.
Мовчу. Кричу.Мовчу.Кричу.
Тікають люди закордон.
Вбивають всіх...Жінок ,дітей.
Кота що просто поруч біг .
Ви нелюди страшних ідей.
Ніхто б подумати не міг .
Це сон? Чи зараз я не сплю?
Як це можливо у наш час ?
Щоб не боялися ікон.
Тримали по підвалах нас.
Тримали на своїй ж землі.
Увірвавшись нагло у наш дім.
Але дивіться , вдалині ...
Лелека на гніздечко сів.
Він як і ми ,відчув весну.
Летів додому в рідний край.
Де скоро розцвітуть сади .
Де скоро заспіває гай.
І згинуть наші вороги.
Що так зухвало до нас йшли.
Омиють кров'ю нам поля
Розплатою за всі гріхи.
Ще мить.Закінчиться війна.
Ми відбудуємо мости.
Залишиться лише стіна.
Для тих що звалися "брати".
І наша кров крізь сотні літ
Клеймом на ваших всіх людей .
І слава тим , хто тілом ліг .
За мир,за правду,за дітей!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942326
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2022
автор: Ірина Сенюк