Наш Боже!
З нами будь, щоб Путін той не жив серед Людей тепер,
А зник назавжди, як пліснява зі світу, чи помер.
Йому щоб в пеклі було б місця мало,
Щоб зло це підле ще й гниле людей не турбувало.
І ось тепер оце нещастя, бачиш Боже ти, чи ні?
Дітей, жінок, старих вбиває нечисть.
А кращі б'ються на війні.
Тож Боже, ти проснись чи схаменися,
На нашу землю на страждальну подивися.
Ти чуєш- плачуть наші діти?
Не грім гремить, гармати бʼють.
То не струмок дзюрчить водою грає,
То сльози матерів течуть.
Бо схоже, Господи, що ти заснув, чи може нас покинув,
Та високо здійнявся, що до тебе звук гармат ще не долинув.
Бо якби бачив, чув…
На Світ такому злу, не дав би народись,
То щось роби, та не мовчи, невже тобі на отаке не страшно звисока дивитись.
© В. Небайдужий. 2022 рік. Березень.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942385
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2022
автор: Небайдужий