Озвалися... Коли вже припекло.
Де ж ви були, поборники завзяті,
Коли несите вдосвіта мурло
Полізло нас від нас же «визволяти»?
Хороші наче. Тільки чорт вам рад,
Бо пхаються «свої» з «чужими» вкупу.
Хто скнирив про «блокадний Ленінград»,
Зробили нам кривавий Маріуполь.
Чернігів стародавній – у тріски.
Порила рюзьґа віспа Волноваху...
На кожне з-за поребрика «прасті»
Одне лиш на язиці висить: «На ***!»
Не треба нам слізливого «ля-ля».
Тоді, як розгребете всі руїни
Й відновите – з підмурка й до шпиля, –
Вас, може, ще й почує Україна.
Допоки ж Край плюндрують раті «цьми»,
І над малям надсадно мати плаче, –
Не чульте нас нещирими слізьми.
Розстріляний світанок – не пробачити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2022
автор: Василь Задорожний