Заплющені очі неба над Україною,
Не бачити щоб, тільки слухати серцебиття.
На пульсі тримає руку світ із провиною.
Ракети летять..., (надто пізно), нема вороття.
Герої-містА в руїнах, а діти-янголи,
Не плачуть, дивуються: “Як опинилися тут...?”
“Ви там, бо вразливе небо, сліпе, знетямлене,
Бо сильнії світу ще досі шукають мету...”
Однак, уже сходить сонце над Україною
І залишки мороку, що заховався в росу:
Вмирають, біжать, здаються... Красиво-сильною
БудЕ наша помста за кожну пролиту сльозу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942535
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2022
автор: Бойчук Роман