[b]Я[/b] так сумую, люба моя ненько,
[b]В[/b]огонь торкнувся серця і душі
[b]І[/b] ти в бою зовсім-зовсім одненька
[b]Д[/b]олаєш перешкоди у житті.
[b]Ч[/b]атуючи сміливо всі кордони,
[b]У[/b] холод, темні ночі, як броня,
[b]В[/b]ійнеш і вже зникають перепони,
[b]А[/b], як тобі завдячує земля.
[b]Ю[/b]рливо, як нездоланна навіки,
[b]П[/b]ройдеш шляхи, які горять вогнем,
[b]Л[/b]егенько, прикриваючи повіки,
[b]А[/b] ще міркуєш, як же ми живем.
[b]Ч[/b]ому на долю випав біль і скрута?
[b]Т[/b]воя душа, закалена, як сталь,
[b]В[/b]елична сила - ворогу отрута
[b]І[/b] спокою не бачить нам на жаль.
[b]Й[/b]ого забрали горе- супостати,
[b]У[/b]корінили вражії сини,
[b]К[/b]расу твою закинули за грати,
[b]Р[/b]оками, що ми завжди берегли.
[b]А[/b]ле є мудрість, ненько моя мила,
[b]Ї[/b]ї здолати ворогу ніяк,
[b]Н[/b]адія, Віра і Любов - це сила!
[b]О[/b]хоплена добром, що є в серцях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик