Розсіяно по світу долі...
Країна рветься із неволі...
Розтріпані, згорілі душі,
А світ стурбовано-байдужий.
По колу, знову все по колу,
Згідно угод і протоколу...
Світ аплодує, а нам горе -
Копаймо нове Чорне море.
Куди ж нам ще подіти сльози?
Болить історія й прогнози -
З передвіків і кожну днину
Москва вбиває Україну...
Грабує, нищить, ще й сміється,
Як жити так катам вдається?
Їх не турбує страх, біль, жах
В дитячих стомлених очах.
Їм не болять солдатів рани -
Ні наших, ні своїх... Тирани!
Синів їх зачинає мати
Від танка? Дула автомата?
На вбивства й злочини віки
Дають добро недожінки...
Попи їм прощення... Від кого?
Від дідька - в них немає Бога!
Хай нам востаннє відболить...
Відплати переможна мить
Вже скоро - всто́їмо, зітремо,
Навік з кордонів їх зметемо!
І буде добре все у нас
На віки вічні, повсякчас.
Будемо сіяти та жати,
Добро та розквіт пожинати.
В любові й щасті наші діти
Даватимуть натхнення світу,
А ми - навчатимем, як треба...
І миру буде повне небо.
Арт:Нікіта Тітов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2022
автор: Vita V-D