Побратими балада

Ми  на  храмових  сходах  стояли,
в  лабіринті  забутих  епох,
ми  стояли,  було  нас  замало:
ворогів  ми  ділили  на  двох.
Хоч  нам  втеча  була  за  образу,
але  й  смерть  ні  до  чого  була,
та  промовив  друг  –  «Доки  нас  разом
ще  ніхто  не  здолав.»

Стань  до  спини́,  пліч-о-пліч  стань,
від  нас  нема  де  правди  діти:
плачу  я  кров’ю  свіжих  ран
за  те,  щоб  другу  далі  жити.

На  донжоні  розбитого  замку  
в  лабіринті  інтриг  та  ідей
ми  стояли  і  нам  було  жалко,
що  не  вивести  навіть  дітей.
Та  промовив  мій  друг  –  «Веселіше!
Нам  ще  долею  разом  іти,    
ставши  поряд,  ми  вдвічі  сильніші  –  
нас  не  перемогти.»

Сьогодні  черга  не  моя,  
допоки  близький  друг  зі  мною  –  
з  ним  за  спиною  справлюсь  я
з  чортами,  Богом  та  судьбою.

За  опаленим  пеклом  блокпостом,
в  лабіринті  окопних  ходів
ми  стояли,  було  нам  не  просто,
відступати  ніхто  не  хотів.
І  промовив  друг  –  «Доки  є  кулі,
не  посмій  залишити  собі  –  
нумо,  браття,  ви  що  там,  поснули?
Разом!  Вперед!  У  бій!»

Стань  до  спини,  пліч-о-пліч  стань,  
одної  матері  ми  діти,
звелися  разом  без  вагань,  
щоб  Україну  захистити.

На  асфальтах  зруйнованих  вулиць,
в  лабіринті    задимлених  міст  
стоїмо  ми,  ми  знов  повернулись,
з  нами  честь,  сила  духу  та  хист.
Нині,  наче  з  минулого  поклик,
стали  не  зі  своєї  вини,
стали  поряд,  зійшлися  пліч-о-пліч,
спи́ною  до  спини́.

Проти  обману  марноти,
нехай  над  нами  ворон  кружить,
ми  завжди  поряд,  я  і  ти,  
спино́ю  до  спини,  мій  друже.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2022
автор: Анатолій Костенюк