Цвіте весна кривавим цвітом,
гамує спрагу сірий сніг,
червоно-чорні маки сліплять—
збудись, свідомосте, від снів.
Збудись урешт пекельним гулом,
останнім плачем з-під руїн,
направленим в лікарню дулом
чи криком відчайним моїм.
Відкинутим на край відламу
і вмить розхитаним життям,
що слабне й відпускає маму
вслід за народженим дитям.
Наріжний камінь збито струсом,
у попіл—ближнього люби,
і на однім хресті з Ісусом
розп’ято заповідь «Не вбий!».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942751
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2022
автор: Valentyna_S