***
Забуваєш війну всього на хвилину,
як на вулиці глянеш на світлу шибку.
Здивувався би вікнам, далекий сину, -
це твій дім, твоє місто. І Батьківщина.
За останні роки ти бував тут рідко…
Промайнуло життя - так згасає квітка!
Материнська любов у розлуці - чиста
провесняна вода. Подивися: сітка
прикрашає модерно кухонну шибку,
лиш би та не розсипалась гостро й різко
від потужної хвилі боїв раптових,
літака, що от-от - і знесе квартиру.
Я боюся ночей і не сплю, й нервово
раз поз раз відкриваю свого смартфона
на сигналі тривоги. Надії. Віри!
Сонця промінь веде у бажанні далі
за межу заступити свого району…
Тільки кроки, дитино, мої невдалі
по стежках березневих свинцю і сталі.
Тільки тиша дзвенить залізобетоном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=942794
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2022
автор: Надія Позняк