Так зорі не сіяли ще ніколи…
У сукні небо з золота й парчі…
О, скільки душ зустрілось там, відколи
На землю нашу піднялись мечі.
До них прикуті погляди в зажурі…
Та відблиск неба всюди з чорноти.
Хоч день у сонці, а душі похмуро,
Повсюди з ліку збилися хрести…
Високий раю, синь твоя небесна,
Чому ж так рано там наші сини?!...
Які не стрінуть буйних, теплих весен,
І не складуть такій війні ціни.
За них колись це зроблять їхні діти,
Та з горя біль невтомний матерів.
Чи зможе щиро той колись радіти,
Хто бачив дикий погляд упирів?...
О, зорі ночі, ви в наших молитвах,
До Бога ближче в праведних віках.
Тож захистіть усіх невинних в битвах,
Хто Землю й Мир тримає на руках.
24.03.2022
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943135
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2022
автор: Любов Таборовець