Давно не приходила мама,
Хоч як її кликала в сни
Своїми німими вустами –
Востаннє була восени.
Долинули дзвони до раю,
«Війна в нас», – кричали, – «Війна!»
– О Боже, пробач, не прощаю –
Занадто висока ціна!
Летіла матуся, мов птаха,
У мій розтривожений сон,
Душа воз’єдналася з прахом,
Крізь космос пройшла й крізь бетон.
Я чула як дихала тиша,
Тепер вона схожа на крик,
Котилося слово від вірша,
Таке, наче тремор од крил.
Мене обійняла матуся,
Ділили тривогу на двох.
Здається, я вже не боюся,
Бо поряд – мій Янгол та Бог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2022
автор: Шостацька Людмила