"Слово, не дай моїй душі стліти…"

*****


Слово,  не  дай  моїй  душі  стліти,
Серденька  біль  заспокій,
Що  України  ріднії  діти  
Знов  повинні  йти  у  бій.

Кличе  усіх  їх  честь  золотая
Рідную  землю  свою,
Бо  вже  прийшла  година  лихая,
Обороняти  в  бою.

В  темну  вона  ввійшла  бо  годину,
Ту,  що  ніхто  й  не  чека,
Час,  як  у  нашу  святу  Батьківщину
Вторглись  ворожі  війська,

Вторглись,  аби  її  підкорити
Владі  жорстокій  своїй
І  безпощадно  враз  придушити
Волю,  свободу,  честь  їй.

Але  повік  того  досягнути
Жоден  ще  ворог  не  смів.
Дух  український  ані  зігнути
Досі  ніхто  не  зумів.

Навіть  тоді,  як  перебувала
В  складі  сусідніх  держав,
Україна  наша  не  вступала    
До  чужинських,  темних  лав.

Навіть  тоді  свою  самобутність
Свято  вона  берегла.
В  ній  же  її  прихована  сутність,
Сутність  її  джерела,

Звідки  Вкраїна  наша  походить,
Звідки  вродилась  вона,
Із  джерела,  котре  доводить  –
В  світі  вона  лиш  одна.

В  світі  усім  ніде  більш  немає
Схожої  диво-краси,
Тої,  що  землю  всю  обвиває  –
Ріки,  моря,  степ,  ліси,

Поле,  де  колоситься  красиво
Пишна  пшениченька  під
Сонцем,  що  осяює  грайливо
Землю  всю  та  небозвід;

Тії  гаї,  діброви  квітчасті,
Древа,  де  лист  ік*  листку
Горнеться,  мов  у  любовній  страсті,
Танцює,  як  у  танку;

Гори  Карпат,  що  держать  в  окрузі  
Небо  на  власних  плечах,
Де  калина  червоніє  в  лузі,
Мов  рум’янець  на  щоках;

Трави  на  луці,  що  щось  шепочуть.
Долу  їх  вітер  хили́ть.
Наче  вони  сказати  нам  хочуть,
Як  же  прекрасно  їм  жить!

В  заквітчанім  саду  вже  зрання
Солов’їний  чути  спів
Що  від  ранку  і  аж  до  смеркання
Слух  голубить  нам  й  без  слів.

Ночі  оті,  що  мовби  в  узорі,
В  неба  далеких  далях
Сиплять  усюди  яснії  зорі,
Що  осявають  нам  шлях.

Та  невже  красу  цю,  що  буйніє,
Ворогові  віддамо?
Мріяти  хай  навіть  він  не  сміє!
Хай  за  неї  й  помремо.


*Ік  –  заст.  До



Євген  Ковальчук,  16.  09.  2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943404
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2022
автор: Євген Ковальчук