Вибач, прошу. Хоч просити не смію.
Я винний. І гніву твого заслужив.
Від вчинку лихого свого шаленію.
Я все усвідомив. Я все зрозумів.
О, як мені зараз від цього погано!
Як хочеться лікті кусати на кров!
Як хочеться солі побільше на рану!
Тікати з очей твоїх геть стрімголов!
Я хочу себе знову й знову карати,
Я хочу відчути сповна весь твій біль.
Щоб знати. Щоб більше тобі не брехати.
Ти варта подібних страждань і зусиль.
Ті миті нас зблизили і роз’єднали.
Внесли в спілкування серйозний розкол.
Красу твою ніжну від мене забрали!
О, як я шкодую за цей свій прокол!
Обман! Мій обман став для тебе стражданням!
Нікчемний, ганебний, паскудний обман!
Я зрадив, коли проміняв спілкування
На хтиві думки, як маленький пацан.
Пробач мені, сонце! Пробач, я благаю.
Я більше вже болю тобі не вчиню!
Ненавиджу дуже себе, зневажаю
За болісну, підлу, зрадливу брехню.
2021
Номер картки для донатів:
Ощадбанк
4790 7299 3591 8979
Мостюк Сергій Миколайович
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2022
автор: Сергій Мостюк