Мовчить садочок. І садок,
хоч скоро яблунька розквітне.
Куди ж усі поділись дітки?
А бусли прилетіли в строк.
Така весна, що через край
кипить дитячими сльозами,
лежать убиті: доня й мама…
Ірпінь, російський «мир» стрічай.
Ти світиш ребрами домів,
які ледь встояли під «градом»,
а я іду спустілим садом,
де сміх дитячий так дзумів.
За все заплатиш, *** син, –
рашизм не вічний на планеті
за сльози всі, за кров, за смерті
і за спустілий сад весни.
01.04.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943694
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2022
автор: Микола Соболь