Ми засівали віршами вулиці,
Не чекаючи на врожай,
Були невмілими землеробами,
Але, що подієш, брате?
Комусь потрібно було сіяти.
Ми мчали дорогою
В невідомому напрямку,
Зазвичай порізно,
Різними автівками,
Автобусами й поїздами.
Стискаючи мішечок з пшеницею,
Боялися розсипати зерно
Перед невігласами.
Проте інколи
Зерна розсипалися римами
Або ж губилися віршами,
Але ми
Все йшли
Рядками вниз.
Щоб не відбулося,
Вірили, що,
Як би не було боляче,
Втрачаючи одне зерно,
Отримаємо два.
За кожне знищене - три.
Покалічене - чотири.
Надіялися,
Що переможемо, бо
Ми - зерно,
Ми - мука,
Ми - хліб,
Ми - життя.
У висновку:
Життя завжди переможе смерть,
І завершення вірша -
Це не кінець,
А лише початок
Творення.
Тож стій, брате,
Стій,
Міцно зімкнувши стрій,
Спина до спини.
Твори!
01.04.
2022
© Богдан Кухта
[youtube]https://youtu.be/y83h4lfRnSQ[/youtube]
[youtube]https://youtu.be/knBrWhuJoSw[/youtube]
Підтримати автора:
4441 1144 2483 1947 - моно
4149 4999 9060 2763 - приват
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.04.2022
автор: Kukhta Bohdan