(правдива історія, що трапилася минулого тижня зі мною)
... Португалія. П,ятниця. На годиннику десять на двадцять першу. Вже сутеніло. Я зачинила двері квартири в якій завершила прибирання і почала швидко спускатися з третього поверху, бо ще мала заїхати за одним з моїх вихованців, щоб забрати його з тренування, коли в одній з квартир другого поверху розчинилися двері і в них зупинився малий хлопчик, мабуть років п.яти, пильно глянув на мене, на мою сумку, з пов.язаних на ній двома стрічками синього та жовтого кольору, та вигукнув: ,,Ооо!".
Я привіталася до дитини та його матері і продовжила йти сходами вниз, коли хлопчик зупинив мене словами: ,,Espera, espera!" ( ,,Почекай, почекай!") і підсилив це жестами. Звичайно, що я зупинилася. Зупинилася і завмерла в невідомості та передчутті, яке защемило десь в глибині душі.
Малий швиденько підбіг до мене та міцно ОБІЙНЯВ РУЧЕНЯТАМИ. Обійняв незнайому йому тітку, яку вперше бачив. Обійняв, щоб надати підтримку людині, в якої на сумці пов,язані стрічки кольорів України. З моїх очей нестримно покотилися сльози. Гарячі і рясні. Я відповіла дитині міцними обіймами, цілунком в голову та щирими словами вдячності.
Вже втрьох ми наближалися до виходу, розмовляючи.
- Це в тебе прапор України! Я знаю! А українці дуже сміливі люди і вони переможуть! - сказав малий, з блиском в оченятах.
- Так, це кольори Українського стягу, - відповіла я. - Дякую тобі, хлопчику, від серця!
- А ти живеш в цьому домі? Я тебе раніше небачив. - Продовжував малий.
- Ні, я тут працюю. Приходжу, до твоїх сусідів, три рази в тиждень ...
- А чому в тебе ці стрічки на сумці? Ти теж підтримуєш Україну? - не вгавав цікавий співрозмовник.
- Я українка ...
Малий різко зупинився, по дорослому глянув мені в очі та знову обійняв. До нього долучилася й його матір. Тепер вже плакали ми всі ....
Марія Дребіт
02.04. 2022 Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2022
автор: VIRUYU